Захар Зинзивер,
Германия
Божий я человек, православный. Откуда я- там меня уже нет, где я сейчас- все видят, где буду после- один Бог знает. e-mail автора:sinsiwer@rambler.ru
Прочитано 3499 раз. Голосов 6. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ботинки немодные, ветхая ряса...
Прохожие шепчут вдогонку:- Смотри,
Вот это так поп!Ждет он трубного гласа...
А ждет ведь и вправду(со славой внутри).
Не первый такой он. Когда-то Предтеча
Носил власяницу,хоть мог бы -виссон...
Не тряпкам и злату обещана вечность-
Они только прах для того, кто спасен. Комментарий автора: Рад Вашему посещению, Надежда!
По правде говоря, тема одежды здесь на третьих- четвертых ролях, я хотел показать, что
1. Патриарх Павел жил среди нас.
2. Он был простым пешеходом в Белграде, каких сотни тысяч.
3. Сербы с любовью узнавали его на улицах города.
И, наконец, 4. Одежду и обувь он шил и ремонтировал себе и даже своим священникам собственноручно. На фото ботинки, перешитые из женских сапог.
5. Когда я все это открыл себе и посвятил Павлу стих, еще при жизни его, мне было дано знать дату его смерти. Я молился в этот день, зная, что он последний в жизни святителя. Печальную весть нам сообщили сербские братья ближе к обеду, 15 ноября.
Тряпье и золото, слава и почести, тело и сама земная жизнь только прах для тех, кто спасены...
Надежда
2011-12-26 11:16:19
Спасибо и за стих, и за фото. Поучительно... Комментарий автора: Благодарю Вас!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
